Юридичні особи – організації та фірми – платять провайдерам у кілька разів більше, ніж звичайні люди, які підключили до мережі свої домашні комп'ютери. Виникає цілком логічне питання – чому той самий мегабіт трафіку продають за різними цінами? Пояснення цьому знаходимо в тому, що провайдинг мало чим відрізняється від інших видів бізнесу, а кожен бізнесмен бере зі споживача своїх товарів та послуг стільки, скільки згоден заплатити споживач. Знизити ціни продавця може змусити чи конкуренція, чи падіння попиту. Але головна причина в тому, що мегабіт трафіку, який отримують фізичні та юридичні особи – це два різні мегабіти. Один – «справжній», а інший – не зовсім.

Що це означає? А те, що міський провайдер, який працює з рядовими користувачами, купує у магістрального провайдера порт, наприклад, у 1000 мегабіт,  а продає своїм клієнтам – фізичним особам вже по 100 мегабіт.

Провайдер при цьому рекламує урізані мегабіти як повноцінні. Розрахунок простий. Звичайний середньостатистичний користувач задіє своє інтернет-з'єднання в кращому разі лише кілька годин на добу. Імовірність того, що всі клієнти інтернет-провайдера одночасно використовуватимуть свій трафік по максимуму, дорівнює нулю. І значить, швидше за все, рядові споживачі просто не помітять того, що насправді мають зовсім не обіцяний мегабіт, а куди скромніше з'єднання.

Але більшість фізичних осіб не може і не хоче оплачувати вартість справжнього мегабіту. Тим більше, що навіть у споживача урізаного мегабіту є цілком реальна можливість отримати доступ до мегабіту повноцінного – вночі, коли решта споживачів трафіку, як правило, сплять. Або у першій половині дня, коли більшість людей сидять в офісах, а діти у школі. Все як на дорозі: головне - не потрапити на годину пік.

Юридичні особи тому й платять у рази більше, бо отримують від міського провайдера повноцінний мегабіт. І одержують саме те, за що платять! На що витрачаються гроші, які сплачує компанія? По-перше, на цей «магістральний мегабіт» з розумною націнкою. По-друге, забезпечення надійності. Сюди включаємо і техпідтримку висококваліфікованих фахівців та виплату неустойки, тощо. Більшість тих грошей, що платять фірми та організації, йде саме на зарплату професіоналів, які забезпечують цілодобове обслуговування корпоративних користувачів. Та й обладнання на корпоративних лініях класом вище. Це вже не «аматорський дриль», а повноцінний робочий інструмент.